Сальвадор Далі

Автор: Бондаренко Є.В. 11СО(ом)

Сальвадо́р Далі́ (повне ім'я: Сальвадор Феліп Жасінт Далі і Доме́нек, маркіз де Пуболь, кат. Salvador Felip Jacint Dalí i Domènech, ісп. Salvador Felipe Jacinto Dalí i Domènech, marqués de Dalí de Púbol, нар. 11 травня 1904, Фігерас — пом. 23 січня 1989, Фігерас) — каталонський художник, скульптор, гравер, письменник, один з головних представників сюрреалізму ХХ століття.

Дитинство

Сальвадор Далі народився 11 травня 1904 року в родині нотаріуса Сальвадора Далі-і-Кусі (1872—1952) і Феліпи Доменеч (1874—1921) у містечку Фігерасі в Каталонії, на північному сході Королівства Іспанія. Він народився через дев'ять місяців після смерті свого брата, якого теж звали Сальвадор (1901—1903). Коли йому було п'ять років, батьки взяли його з собою на могилу брата і сказали, що він був його реінкарнацією. Новина, що він є копією свого брата, викликала у нього страх перед могилою брата і бажання довести свою унікальність у світі. Ще у ранньому дитинстві, судячи з поведінки і пристрастей маленького Сальвадора, можна було відзначити його нестримну енергію та ексцентричність характеру. Часті вередування й істерики гнівили Сальвадорового батька, але мати, навпаки, всіляко намагалася догодити улюбленому синові. Вона прощала йому навіть найогидніші витівки. Як наслідок, батько став для сина втіленням зла, а мати — символом добра.

Талант Сальвадора до малювання з'явився у досить юному віці. Уже в чотирирічному віці він, з дивною для такої маленької дитини старанністю, намагався малювати. Першу свою картину Сальвадор Далі намалював, коли йому було шість років. Це був невеликий імпресіоністський пейзаж, намальований олійними фарбами на дерев'яній дошці. Талант генія рвався назовні. Далі цілими днями просиджував у маленькій, спеціально призначеній для цього кімнаті, малюючи картини. У містечку Фігерасі Далі брав уроки малювання у професора Жоана Нуньєса. Серед улюблених картин молодого Далі була композиція французького художника Мілле «Анжелюс» (перше слово молитви «Angelus Domini», що означає «Ангел Господній»), де зображена сцена вечірньої молитви збирачів картоплі.

Юність

Під досвідченим керівництвом професора талант юного Сальвадора набув своїх реальних форм. Вже в 14 років годі було й сумніватися в здатності Далі до малювання. Коли Далі виповнилося 15 років, його вигнали з чернечої школи за погану поведінку. Але він зміг успішно скласти всі іспити і вступити до інституту (так в Іспанії називали школу, яка надає закінчену середню освіту). Інститут йому вдалося закінчити з чудовими оцінками у 1921 році. Потім Далі вступив у Мадридську художню академію. У шістнадцять років він почав викладати свої думки на папері. З цього часу живопис і література стали рівноцінними частинами його творчого життя. У 1919 році в саморобному виданні «Студіум» він публікує нариси про Веласкеса, Гойю, Ель Греко, Мікеланджело і Леонардо да Вінчі. Бере участь у студентських виступах, за що на добу потрапляє у в'язницю.

На початку 20-х років Далі захоплювався роботами футуристів, але все-таки був сповнений рішучості створити власний стиль у живописі. У цей час у нього з'явилися нові друзі й знайомі. Серед них були такі видатні та талановиті люди, як поет Федеріко Гарсіа Лорка і режисер Луїс Бюнюель. Екстравагантний вигляд художника дивував і шокував пересічних мадридців. Це приводило самого юнака в невимовний захват. У 1921 році від раку грудей помирає мати Далі.

Молоді роки

Особисте життя Сальвадора Далі до 1929 року не мало яскравих моментів (якщо тільки не брати до уваги його численні захоплення нереальними дівчатками, дівчатами та жінками). Але саме у 1929 році Далі закохався в жінку — Олену Дьякову або Галу. У той час вона була дружиною письменника Поля Елюара, але стосунки її з чоловіком на той час вже були прохолодними. Саме ця жінка на все життя, що залишилося, стала музою, натхненням генія Далі.

У 1930 році картини Сальвадора Далі почали приносити йому популярність («Час, що розплився», «Постійність пам'яті»). Незмінними темами його творінь були руйнування, тлінність, смерть та світ сексуальних переживань людини (вплив книг Зиґмунда Фрейда). У січні 1931 року в Лондоні відбулася прем'єра другого фільму Далі — «Золота доба».

Далі і Гала

Гала Елюар (ім'я при народженні — Олена Делувіна-Дьяконова) здавалася Далі витонченою і самовпевненою жінкою. Вона довгий час перебувала у вищих мистецьких колах Парижа, тоді як він був лише простим хлопцем з маленького провінційного містечка на півночі Іспанії. Спочатку Далі був вражений красою Гали й істерично реготав, коли вони розмовляли. Він не знав, як поводитися з нею, але потай визнавав, що вона йому подобалася. У свою чергу, Галу зацікавив цей напружений юнак і його стурбованість мастурбацією і кастрацією. Коли Поль Елюар повернувся в Париж, Далі і Гала знайшли вихід із ситуації. «Перший поцілунок, — писав Далі пізніше, — коли зіткнулися наші зуби й переплелися наші язики, був лише початком того голоду, який змусив нас гризти один одного до самої суті нашого буття». Такі образи часто з'являлися в наступних роботах Далі: відбивні котлети на тілі людини, смажені яйця, канібалізм — усі ці образи нагадують про шалене кохання Далі та Гали. Коли ця пара вперше втекла разом, вони замкнулися у своїй кімнаті в замку Карі-ле-Руе неподалік від Марселя і відрізали себе від решти світу. Це втеча тривала все їхнє подружнє життя, навіть тоді, коли Далі став скандально відомим. Гала стала для Сальвадора Далі не просто жінкою, яка задовольняла його пристрасть. Коли вона врешті-решт залишила свого чоловіка і переїхала до Далі в 1930 році, то виявила себе як чудовий організатор, менеджер і патронеса. А коли 1934 року вони нарешті одружилися, колишній чоловік Гали Поль Елюар був одним зі свідків на весільній церемонії.

Щоб висловити свої почуття до цієї дивовижної жінки, Далі зобразив її у вигляді Градиви, героїні популярного роману Вільяма Дженсена, де Градива постає, як статуя з Помпеї, в яку закохався юнак, що, в врешті-решт, змінило його життя. На картині «Градива знову відкриває для себе антропоморфні руїни» на тлі скель, написати які художника надихнув скелястий краєвид Коста Брава, на передньому плані зображена Градива, моделлю для якої послужила Гала, оповита скелею, на якій стоїть чорнильниця, можливо, як натяк на її колишнього чоловіка-поета. Особливістю цих стосунків було вміння відчувати і розуміти одне одного. Гала буквально жила життям Далі, а він захоплювався нею все життя.

Розрив із сюрреалістами

На початку 30-х років Сальвадор Далі вступив у конфлікт на політичному підґрунті із сюрреалістами. Його замилування Адольфом Гітлером і монархічні прихильності розходилися з ідеями Бретона.

Після приходу до влади каудильйо Франко у 1936 році Далі свариться із сюрреалістами, які займають ліві позиції, і його виключають з групи. Далі порвав із сюрреалістами після того, як ті звинуватили його в контрреволюційній діяльності. У відповідь Далі не без підстав заявляє: «Сюрреалізм - це я». Сальвадор був практично аполітичний, і навіть його монархістські погляди слід розуміти сюрреалістично, так само як і постійно рекламовану їм сексуальну пристрасть до Гітлера. Він жив ​​сюрреалістично, його висловлювання і роботи мали більш широкий і глибокий зміст, ніж інтереси конкретних політичних партій. Так, в 1933 році він намалював картину "Загадка Вільгельма Телля", де зображує Вільгельма Телля в образі Леніна з величезною сідницею.

Між 1936 і 1937 роками Сальвадор Далі пише одну з найвідоміших картин «Метаморфоза Нарциса». Одночасно виходить його літературна праця під назвою «Метаморфози Нарциса. Параноїдна тема». Раніше (1935 р.) у праці «Викоренення ірраціонального» Далі сформулював теорію параноїдально-критичного методу.

Далі в Італії

У 1937 році Далі відвідує Італію з метою ознайомлення з живописом епохи Відродження. Далі у захваті від творів Відродження. У його власних роботах починає домінувати правильність людських пропорцій і інші риси академізму. Незважаючи на відхід від сюрреалізму, його картини, як і раніше наповнені сюрреалістичними фантазіями. Пізніше Далі (в кращих традиціях свого зарозумілості і епатажності) приписує собі порятунок мистецтва від модерністської деградації, з чим пов'язує своє власне ім'я («Salvador» в перекладі з іспанської означає «Спаситель»).

Далі в США

Після окупації Франції німцями в 1940 році Далі їде у США (Каліфорнію), де відкриває нову майстерню. Він живе разом з Галою з 1940 по 1948 роки.

В американський період Далі приступив до циклу картин на релігійну тематику. «Спокуса Святого Антонія» (1946 рік), «Мадонна порту Льїгат» (1949 рік), «Відкриття Америки Христофором Колумбом» (1959 рік) й інші полотна створили йому славу «католицького живописця». Сам він говорив, що в католицькій релігії його полонило «рідкісне досконалість задуму» [12]. У 1949 році Далі навіть удостоївся аудієнції у Папи Римського Пія ХІІ (пізніше його запрошував до Ватикану і Папа Іоана ХХІІІ). Але при цьому художник уважно стежив і за досягненнями науки. Він написав «Атомну Леду» (1949 рік) і «Ядерний хрест» (1952 рік).

У 1942 році Сальвадор Далі випускає белетризовану автобіографію «Таємне життя Сальвадора Далі, написане ним самим». Коли ця книга у 1942 році була видана, вона відразу викликала критику з боку преси і прихильників пуританського товариства. Його літературні спроби, як і художні твори, як правило, виявляються комерційно успішними.

Він співпрацює з Уолтом Діснеєм. Той пропонує Далі випробувати свій талант у кіно — мистецтво, яке в той час було овіяне ореолом чаклунства, чудес і широких можливостей. Але запропонований Сальвадором проект сюрреалістичного мультфільму Дестіно був визнаний комерційно недоцільним, і робота над ним була припинена. Далі працює з режисером Альфредом Хічкоком і малює декорації для сцени сну з фільму «Заворожений». Однак сцена увійшла в фільм дуже урізаною — знову ж таки з комерційних міркувань.

Далі, як правило, подобалася активна діяльність, і разом з Галою, яка постійно знаходиться поруч з ним, він став відомий всім Сполученим Штатам Америки як король сучасного мистецтва. Далі також знайшов час, щоб написати роман «Приховані обличчя» про групу аристократів на порозі Другої Світової війни.

Повернення до Іспанії

З часом ностальгія за батьківщиною бере своє і в 1948 році він повертається в Іспанію. Перебуваючи у Порт Льїгатті Далі звертається у своїх творах до релігійно-фантастичної тематики. У 1953 році проходить велика ретроспективна виставка Сальвадора Далі в Римі. На ній представлені 24 картини, 27 малюнків і 102 акварелі. Раніше в 1951 році, напередодні холодної війни, Далі розробляє теорію «атомарного мистецтва», опубліковану в цьому ж році в «Містичному маніфесті». Далі ставить перед собою мету донести до глядача ідею про сталість духовного буття навіть після зникнення матерії («Голова Рафаеля, що відривається», 1951). У 1959 році Далі і Гала облаштували свій будинок у Порт-Льїгаті. На той час вже ніхто не міг сумніватися в геніальності великого художника. Його картини купувалися за величезні гроші шанувальниками та любителями розкоші. Величезні полотна, написані Далі в 60-х роках, оцінювалися у величезні суми. У багатьох мільйонерів вважалося шиком мати в колекції картини Сальвадора Далі.

Наприкінці 60-х років стосунки між Далі і Галою стали прохолодними. І на прохання Гали, Далі змушений купити їй замок, де вона багато часу проводила в товаристві молодих чоловіків. Подальші роки їхнього спільного життя нагадували собою жевріючі вуглинки.

Музей Далі

У 1973 році у Фігуерасі був відкритий «Музей Далі». Цей незрівнянний сюрреалістичний витвір і нині приводить у захват відвідувачів. Музей є ретроспективою життя великого художника.

Сальвадору Далі прийшла ідея побудувати музей для своїх робіт. Незабаром він взявся за перебудову театру у Фігерасі, своїй батьківщині, що був зруйнований під час громадянської війни в Іспанії. Над сценою був споруджений гігантський геодезичний купол. Розчистили і розділили на сектори глядацьку залу. У секторах могли бути представлені його роботи різних жанрів.

Далі сам розписав вхідне фойє, зобразивши себе і Галу, які відмивають золото у Фігерасі, з ногами, що звисаюють зі стелі. Салон був названий Палац Вітрів, за однойменною поемою, в якій розповідається легенда про східний вітрі, чия любов одружилася і живе на заході, тому завжди, коли він наближається до неї, він змушений повернутися назад, на свою землю. Коли він повертаються - то плаче і на землю падають його сльози. Ця легенда дуже сподобалася містику Далі.

Іншу частину свого музею Сальвадор Далі присвятив еротиці. Як він часто любив підкреслювати, «... еротика відрізняється від порнографії тим, що перше приносить всім щастя, а друге - лише невдачі».

У Театрі-музеї Далі було виставлено багато його робіт та інших дрібничок. Музей відкрився у вересні 1974 року і був схожий не стільки на музей, скільки на базар. Там, серед іншого, були результати експериментів Далі з голографією, з якої він сподівався створити глобальні тривимірні образи. (Його голограми спочатку виставлялися в галереї Кнедлер в Нью-Йорку в 1972 році. Він перестав експериментувати в 1975 році.) Крім того, в Театрі - музеї Далі демонструвалися подвійні спектроскопічні картини із зображенням оголеної Гали на тлі картини Клода Лорена та інші предмети мистецтва, створені Далі.

Останні роки

Ближче до 80-х років у Далі почалися проблеми із здоров'ям. Смерть Франка приголомшила й налякала Далі. Будучи патріотом, він не міг спокійно переживати зміни в долі Іспанії. Лікарі підозрювали у Далі хворобу Паркінсона. Ця хвороба колись стала смертельною для його батька. 10 червня 1982 року померла Гала. Хоча їхні стосунки не можна було назвати близькими, Далі сприйняв її смерть як жахливий удар.

Через сильне бажання бути поруч з її духом, Далі переїхав в замок Пубол, майже припинивши з'являтися у суспільстві. Попри це, його репутація зростала. У 1982 році Музей Сальвадора Далі, відкритий в Клівленді, штат Огайо, і містив велику частину його робіт, зібраних Є. і О. Рейнолдз Морз, переїхав до значний будинок в Санкт-Петербург, штат Флорида. Центра Жоржа Помпіду у Парижі влаштував велику ретроспективу робіт Далі в 1979 році, яка пізніше була послана через Ла-Манш до галереї «Тейт» у Лондоні. Подвійний показ ретроспективи дозволив широким верствам населення Європи ознайомитися з роботами Далі і приніс йому величезну популярність.

Серед нагород, які посипалися на Далі, було членство в Академії витончених мистецтв Франції. Іспанія удостоїла його найвищої честі, нагородивши Великим хрестом Ізабелли-католички, який йому вручив король Хуан Карлос. Далі був оголошений Маркізом де Пубол в 1982 році. Незважаючи на все це, Далі був нещасний і почував себе погано. Він багато працював. Все своє життя він захоплювався італійськими художниками епохи Відродження, тому почав малювати картини ближче до стилю епохи Відродження. Він також почав малювати у вільному стилі. Лінійний, експресіоністський стиль, що нагадує манеру Вінсента Ван Гога, проявився у такій його картині, як «Ліжко та приліжкові столик люто атакують віолончель» (1983), де чіткі класичні лінії ранніх робіт Далі поступаються більш вільному, більш романтичному стилю.

У кінці 1983 року його настрій, як здавалося, трохи покращився. Він почав іноді прогулюватися по садку, писати картини. Але це тривало, на жаль, не довго. Старість брала верх над геніальним розумом. 30 серпня 1984 року в будинку Далі сталася пожежа. Він уже кілька днів був прикутий до ліжка, коли якимось чином воно загорілося. Можливо, причиною була несправна лампа, що стояла біля ліжка. Запалала вся кімната. Йому вдалося доповзти до дверей. Роберт Дешарне, який керував справами Далі протягом багатьох років, врятував його від смерті, витягши з палаючої кімнати. Опіки на тілі художника займали 18% шкіри. У лютому 1985 року стан Далі дещо покращився і він зміг дати інтерв'ю найбільшій іспанській газеті «Паїс».

Але в листопаді 1988 року Далі поклали в клініку з діагнозом «серцева недостатність». Серце Сальвадора Далі зупинилося 23 січня 1989 року. Його тіло забальзамували, на його прохання, і протягом тижня він лежав у музеї в Фігуерасі. Тисячі людей приїхали, щоб попрощатися з великим генієм. Сальвадора Далі поховали в центрі музею його імені під плитою, що немає жодних позначок.