Людвіг ван Бетховен – глухий композитор, який писав геніальні твори

Бетховен писав у всіх існуючих в його час жанрах, включаючи оперу, балет, музику до драматичних спектаклів, хорові твори. Найзначнішим в його спадщині вважаються інструментальні твори: фортепіанні, скрипкові і віолончельні сонати, концерти для фортепіано, для скрипки, квартети, увертюри, симфонії.

Ріс у злиднях. У 4-річного сина батько виявив музичні здібності та зміркував: якщо в Європі гримить ім'я 17-річного вундеркінда Моцарта, то чого б не навчити грати на різних інструментах Людвіга й не заробити на цьому? Хлопця змушував вправлятися до виснаження і лупцював. Із 13 років хлопець працює помічником органіста в капелі. Похмурий, мовчазний, з густою чорною чуприною, бідно вдягнений.

Велику роль у творчому становленні Бетховена відіграли такі композитори як Моцарт та Гайдн. Вже під час першого знайомства, Моцарт був приємно вражений імпровізаціями Бетховена і говорив своїм друзям, що молодий музикант буде мати велике майбутнє. А Гайдн, у свою чергу, погодився із ним працювати (він був захоплений від почутої кантати Бетховена). Восени 1792 року Бетховен переїхав у Відень — це був початок нового періоду життя і творчості.

У 30 років відлюдькуватий Бетховен закохався в аристократку 16-річну Джульєтту Ґвіччарді. Композитор присвячує їй "Місячну сонату" і вже подумує про шлюб. Але красуня захоплюється графом Венцелем Ґалленберґом. Пропонував руку й серце немолодий уже Бетховен і юній співачці Маґдалині Вільман, але та назвала його потворним.

У Бетховена прогресує глухота. 1824 року Бетховен написав Дев'яту симфонію. Після її виконання публіка влаштувала авторові овацію. Він стояв спиною до залу й нічого не чув, доки одна із учениць не повернула його обличчям до слухачів. Людвіг ван Бетховен помер 26 березня 1827 року, на 57-му році життя. Понад двадцять тисяч чоловік йшли за його труною.

Симфо́нія № 5 ор. 67 Л. Бетховена, до мінор, завершена 1808 року. Складається з 4-х частин.Усі 4 частини об'єднані грізною темою (4 такти), що звучить на початку твору як епіграф. Про неї Бетховен сказав: «Так доля стукає у двері». Вона звучить FF (фортисимо, дуже голосно) одночасно у різних інструментах. Симфонія не має програми, її зміст не виражений словами, та яскрава, виразна музика, конкретне значення основного мотиву дають право розглядати симфонію як картину боротьби людини з перешкодами життя в ім'я радості і щастя. 4 частини симфонії можна уявити як окремі моменти цієї боротьби. Фінал зображує перемогу людини над силами зла і насильства.