Мавка
Саме слово "мавка" (або "навка"), ймовірно, утворилося від загальнослов'янського "нав" - "смерть", "мертве тіло". Деякі дослідники припускають, що це слово походить від праіндоєвропейського кореня nau - "труп".
Мавки-дівчата — істоти з милим, круглим обличчям, гарні, високі на зріст. Проте як дівчата вони виглядали лише спереду, а на спині не мали шкіри, тож ззаду в них було видно нутрощі. Вони не відкидали тіні. А коли бігали по траві, вона не хиталася під їхніми ногами. Крім лісів, мавки також оселялися у печерах. Навесні, щойно починав танути сніг, вони саджали поблизу тих гірських печер квіти, а коли все зеленіло й розцвітало, гойдалися на гілках, викачувалися в житах, рвали квіти, плели вінки й танцювали. На місцях їхніх танків трава росла краще. Мавки могли жити і у водоймах — річках і озерах. Часто зближувалися з русалками. В деяких регіонах України вважалося навіть, що мавка є різновидом русалки (її називали "русалка лісова"). Взагалі, за рядом ознак мавки схожі на русалок.
Мавки мстилися людям за свою ранню смерть, тому збивали їх з дороги й топили в болотах. Могли й залоскотати до смерті. Часто заманювали до себе парубків і вбивали їх, як і русалки. Часто просили в подорожніх гребінець. Якщо вони його отримували, то розчісувалися і йшли, а інакше могли й погубити.
Вважалося, що мавки з'являлися на землі в той час, коли все вкривалося весняною зеленню.
Чугайстер
Його уявляли як веселого, життєрадісного, оброслого чорною або білою шерстю лісовика із блакитними очима. Він танцює, співає, полює на мавок, які заманюють молодих лісорубів та пастухів у нетрі й гублять їх. Існувало повір'я, що це заклятий чаклунами чоловік, якому «пороблено», тобто наведено причину. Іноді чугайстра уявляли у вигляді вітру або вихору. Вважалося, що у нього весела вдача і він любить танцювати і співати. Вважалося, що чугайстер полює на небезпечних для людей жіночих духів (мавок, повітруль) і поїдає їх.
Для людини ж, за більшістю уявлень, чугайстер не є небезпечним. Він любить посидіти біля людського багаття і посмажити на ньому спійману мавку. Іноді чугайстер захоплює людей в шалений танець, який не витримує взуття. Чугайстер посів своє місце і в художніх творах на основі українського фольклору.
Відьма
Основними вміннями відьом в Україні вважалися: здатність до перевертництва на різних звірів; вміння відбирати молоко у корів, вовну в овець, яйця в домашньої птиці та сало у свиней; позбавляти людей урожаю та робити їх вовкулаками; насилати хвороби; псувати продукти; відьма може також керувати погодою: наслати град, посуху, тощо. Навіть наснившись, відьма може призвести до прикрощів.
Головним місцем їх шабашу, згідно повір'їв, була Лиса гора. Жінок, звинувачених у лихому чаклунстві в деяких регіонах України спалювали. Те, що певна людина мала таємні знання, не вважалося гріховним чи противним ученню Церкви.
Нічниці
Нічниці — це схожі на птахів, кажанів або хробаків примари, рідше — жінки з довгим волоссям у чорному одязі. Вони проникають у будинок через вікно або двері та б'ють дитину. Також нівечать пташині гнізда, випивають яйця та душать пташенят.
Нічницями ставали ненароджені діти або ті, хто вбили свою матір.
Зі страху перед нічницями матері остерігалися після заходу сонця залишати надворі пелюшки, виходити з будинку та виносити дитину. Не залишали відкритою колиску та застосовували різні обереги. Не купали дітей у воді, що стояла ніч надворі.
Для рятування від нічниць дітей купали у настої різних рослин, робили з ганчірок або пелюшок ляльок, ставили їх по 2-3 на кожне вікно, підкидали у чужі вози на базарі тощо. Вигнання нічниць звичайно супроводжувалося ритуальним діалогом через поріг, вікно або піч.
Вважалося, що чистокровна нічниця — істота небезпечна, але керована. Нею керують емоції, тому нею легко керувати. Нічниці змушують сумніватися, вірити в страхи, в погані сни. Доводять людей до божевілля, навіюють жахи. Можуть наслати безсоння, або летаргійний (непробудний) сон.
Мара
Володіння Марени, відповідно до давніх легенд, знаходиться за чорною річкою Смородиною, яка розділяє Явь і Навь, через яку перекинуто міст з калини, який охороняється змієм. Марена втілює собою «мару» — мертву воду, тобто силу, яка загоює рани. Але смерть не є повне переривання життя як такого, але — лише перехід до життя іншого, до нового Початку, бо так вже належить, що після зими, яка забирає із собою все віджиле, завжди настає нова весна.
У сучасному «міському фольклорі» Дрогобича Маруна згадана як міська богиня, нянька мертвих дітей (мати мертвих і ненароджених), яка мешкає на старому «польському» кладовищі і керує Дрогобицьким потойбіччям, «зваблює на смерть живих: у повен місяць, перетворюється на вродливу жінку, яка заманює чоловіків на цвинтар.» Таке трактування знаходимо у творах Олега Стецюка.